Серіал «Юність» – найкраще, що трапилося з телебаченням за десятиліття

Перші кілька хвилин нової драми Netflix «Юність» — одні з найнеймовірніших, які ви коли-небудь бачили. Двоє поліцейських під’їжджають до будинку, виламують двері, прочісують кімнати і затримують підлітка, підозрюваного у вбивстві однокласниці. Вони завантажують його у фургон, везуть до поліцейської дільниці, а потім оформляють арешт.

На перший погляд це звучить як звичайна повсякденна драма, але неймовірна річ у «Юності» полягає в наступному: вся послідовність знята одним дублем. Від машини до будинку, від фургона до станції, камера ніколи не полишає дію. Ще більш неймовірно, що весь серіал йде тим самим шляхом. У ньому чотири епізоди, кожен з яких без жодного монтажу.

«Юність» — це великою мірою дітище Стівена Грема, який не тільки грає роль батька хлопчика, а й є співавтором і співавтором сценарію серіалу.

«По всій країні було багато випадків ножових поранень», — пояснює Грем. «Деякі з них були інцидентами з молодими хлопцями, які наносили удари ножем молодим дівчатам».

Ці інциденти почали переплітатися з його любов’ю до документального серіалу «24 години в поліцейській дільниці» та його попередньою роботою в односерійному фільмі «Точка кипіння», і «Юність» почала вкорінюватися.

У результаті «Юність» переносить нас у лякаюче місце. Джеймі, 13-річний персонаж шоу, зовні нормальна, добре пристосована дитина. Але розмови навколо нього, у школі та в мережі, починають схилятися до інцелів і маносфери. Поступово вибудовується картина того, як ця звичайна дитина виявилася радикалізованою, і ніхто навіть не усвідомлював цього.

«Ми зі Стівеном багато говорили про останні кілька років у цій сім’ї і про той момент, коли Джеймі просто зник», — каже Торн. «Це просто відбувається. Він пішов. Він замкнений за дверима, і він в іншому світі, і батьки думають, що це нормально».

Яким би важким не був «Юність», він також розширює можливості того, що можна зробити за один дубль. Одна сцена в другому епізоді, настільки технічно смілива, що змусила ахнути. Барантіні зізнається, що логістика не давала йому спати ночами. Якщо для «Точки кипіння» були потрібні тільки Барантіні та оператор, то масштаб «Юності» означав, що камеру доводилося постійно передавати від оператора до оператора, за необхідності вставляючи і виймаючи її з різних пристроїв різними командами.

«На початку епізоду мій оператор Метт тримає камеру», — пояснює він. «Поки ми знімаємо акторів у машині, камера кріпиться до крана. Машина від’їжджає, а кран слідує за нею. Поки це відбувається, Метт їде в іншій машині, їде вперед і вистрибує, щоб забрати камеру в будинок. Коли ми повертаємося з дому, інший оператор Лі сидить у фургоні для затриманих. Метт передав Лі камеру, тож тепер Лі тримає камеру, поки Метт їде вперед до поліцейської дільниці, тож він готовий забрати камеру, коли ми увійдемо всередину».

Результат чудовий не тільки тим, наскільки він нестерпно напружений, а й тим, як він всебічно представляє 15-річного Оуена Купера — молоду людину без попереднього акторського досвіду — як силу, на яку треба зважати. Його гра може вважатися родзинкою всього підприємства. Спостерігати за ним — означає бачити, як у реальному часі з’являється талант найвищого рівня.

«Цей хлопець, без сумніву, один із найкращих акторів, з якими мені коли-небудь доводилося працювати», — захоплюється Доерті, посміхаючись Куперу. «Серйозно, мене вражає, що це твоя перша робота. Це просто смішно».